Будинок кіно знову оживає і стає центром творчого життя кіномитців. Із початку 2023 року осередок “Кіноспільнота” у Будинку Кіно збирає творчу інтелігенцію столиці для кінопоказів наших українських стрічок. Навіть війна не привід забувати про культуру. Бо ж заради чого і воюємо, заради збереження України. А країни без культури не буває.
10 лютого 2023 року у великій Червоній залі Будинку кіно відбувся показ фільму “Мати Апостолів”. Режисер Заза Буадзе. Сценарист – Ратха Макеенкова. Продюсер -Дмитро Овечкін. Стрічку представляв виконавець однієї з центральних ролей у фільмі Народний артист України Богдан Бенюк. За його словами, цей фільм був незаслужено обійдений увагою в Україні у прем’єрний час – спочатку пандемія, потім війна не дали цьому кіно стати культурним вибухом на Батьківщині. Хоча в світі його визнали – на сьгодні він є найнагородженішим українським фільмом.
Стрічка отримала 80 світових нагород та відзнак, була відібрана та показана на 58 фестивалях 28 країн світу на 5 континентах: в США, Канаді, Італії, Іспанії, Німеччині, Туреччині, Угорщині, Франції, Словаччині, Польщі, Китаї, Венесуелі, Болгарії, Угорщині, Швеції, Австралії, Іраці, Нігерії, Косово, Чехії, Швейцарії, Румунії, Ізраїлі, Великобританії та Україні.
З квітня по грудень 2022 року в рамках Всесвітнього благодійного туру на підтримку України фільму відбулось 44 покази в 11 країнах: Сполучені Штати, Великобританія, Литва, Іспанія, Словаччина, Ізраїль, Грузія, Франція, Чехія, Польща, Швейцарія.
Що ж це за культурний спалах, якому світ аплодує стоячи? Це історія про мати. Про унікум і біль понівеченого війною материнства. На першому плані історія жінки, яка довідавшись, що літак з її сином-льотчиком впав на ворожій території, стрімголов, незважаючи на власну небезпеку, їде до трибуквеної республіки його розшукувати.
Глобально – ця історія про мати-Україну. Яку розривають на шматки, калічать-вбивають її одних дітей, а інших збивають з пантелику і примушують йти проти рідної неньки. У стрічці показано та протиставлено два світи – Україна вільна і Україна окупована. Одна країна, одні діти – а яка велика різниця.
Чуйність, людяність, толерантність, чесноти – у людей, що вибрали істинні, правильні цінності. І перетворення на брудних, низьких та безсовісних тварин тих, хто почав служити трибуквеному, трикольоровому окупанту.
До 2014 вони ж жили як люди – працювали, вчилися, одружувалися, дбали про господарство. А які свята на День Незалежності України проводилися у Донецьку і Луганську! І не лише там. Щороку 24 серпня на Донбасі всі святково вбрані виходили на вулиці, співали український пісень. І якщо не з ідеологічної причини, то зайвому вихідному, раділи всі. Діти вчили у школах українську мову, літературу, культуру. Здавали іспити українською, вступали у виші державною мовою. Так, у побуті не спілкувалися, але для суспільного життя всі її знали. Гарно жили! Так як Донбас, в Україні ніхто не жив. На Шахтар-арені проводилися матчі, виступали зірки світової величини. Луганський театр, Донецька консерваторія були взірцевими закладами культури. Оперуватися до медичних світил їхали зі столиці. Та й працювати теж, бо у українському Донецьку та Криму були найвищі зарплати у країні. Більші навіть, ніж у столиці.
Що з вами стало, діти? Що, менш ніж за рік, події фільму відбуваються у перший рік окупації, ви так оскотинилися і перевернулися у виродків, які постійно п’ють та вбивають.
Мати України плаче, їй боляче. Але вона, не дивлячись на таку велику та глибоку образу, любить всіх своїх дітей і йде їх рятувати.
Цю стрічку потрібно показувати дітям і дорослим. А особливо на окупованих територіях, щоб зі сторони себе бачили, як живуть і до чого дійшли.
Можеш вибирати друзів і дружину, Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Точніше, аніж словами Василя Симоненка і не скажеш. Тому саме цей вірш читав Богдан Бенюк перед показом фільму. Ми це розуміємо і будемо боротися до кінця.
А от коли прийде прозріння у них?
Тримаймо стрій. Все буде Україна!
Автор: Наталія Кудряшова
Фото: Олена Кириченко-Поволоцька
