За кожною мрією та успішним бізнесом стоїть історія. Жива історія живої людини. І не завжди вона про професійні скіли. Бо ж успішні мрійники живуть не лише професією. Саме про таку незвичну сторону успішного готельєра, підприємця, лікаря, громадського діяча, мецената Лева Ярославовича Грицака піде мова у цій статті.
Готельно-курортний комплекс “Карпати” в Трускавці відомий і в Україні та далеко за її межами. Сюди на лікування, реабілітацію та й просто на відпочинок приїжджають зі всього світу.
Тут відпочивають люди, які багато, чи не все бачили в житті, але приїжджають в “Карпати” знову і знову.
Бо ж власна багатопрофільна поліклініка, з найкращими лікарями, найновішим обладнанням, власний бювет із цілющими мінеральними джерелами на території готелю, дієтичне та делікатесне меню шведського столу приготоване із продуктів, які вирощені на власних господарствах, комфортабельні номери, спа-зона із банним комплексом та басейном, концертна та кінозала створюють відпочинок мрії.
Коли заходиш у ГКК “Карпати” наче перетинаєш портал з реальностями. Світлі високі стіни, вертикальні водоспади увінчані зеленню екзотичних рослин і неповторна атмосфера затишку – заходь і живи. І на душі стає тепло. Тому, що в цьому місці є душа. І руки і розум і робота, все життя покладене сюди – життя людини, яка мріяла.
Генерального директора готельно-курортного комплексу «Карпати»
Заслуженого лікаря України
Лауреата Державної премії України з будівництва та архітектури
Національної премії «Україна квітуча»
Лева Ярославовича Грицака.
Про що мріяв маленький Льоня (так називають близькі Лева Ярославовича) лежачи горілиць на горі, з якої все місто його дитинства Чортків Тернопільської області було як на долоні?
Про небо.
“Щоб летіти вверх, шукати дірку в складних хмарах і бути вище них” – так відповідає на це питання сам Лев Ярославович. Та ці слова можуть бути девізом у всіх сферах діяльності його життя.
Народився він у родині лікарів. Батько, до отримання медичного ступеня, працював на залізниці, мав технічну освіту, був професіоналом. Мати – найкращий педіатр міста.
“У неї завжди біля ліжка була складена одежа, бо могли серед ночі приїхати та забрати на виклик до хворої дитини” – згадує пан Лев своє дитинство.
Таке батьківське ставлення до роботи й заклало в ньому той ступінь відповідальності та чесності у роботі та професії, яку він несе життям.
Дід у Лева Ярославовича був будівельником, батько, незважаючи на серйозну професію – творчою людиною, цікавився поезією, кінематографом.
А Лев Ярославович концентрував у собі чи не всі таланти роду.
З дитинства він цікавився технікою.
Навички в техніці та хист до радіолюбительства отримав від батька – той першим у місті мав магнітофони, кінокамери, мотоцикл, телефон. І це не сучасні часи, коли для всього є сервіс, тоді люди давали лад всьому технічному власноруч. З технікою тоді дружити тільки ті, в кого руки росли з правильного місця.
“Один із перших спогадів дитинства – я під ліжком, з викруткою, розбираю магнітофон. Навіть фотографія є. Батько приносив із залізниці списані телефони, батареї до них, динаміки. Я тим всім грався, вивчав основи радіотехніки, а потім сам став радіолюбителем”
Це були корисні та потрібні навички для обраної Льонею майбутньої професії льотчика.
“У нас військове містечко і крім інших військових частин був аеродром. Літали винищувачі, які заходили на посадку навкруг через нашу хату. Я спостерігав за ними та й вирішив, що буду пілотом. Навчався в авіамодельному гуртку і твердо вирішив, що після школи буду вступати в льотне училище. А мама лікар, сказала мені – тебе не приймуть, в тебе зуби криві, тож не втрачай рік і йди в медичний інститут. І вже в медичному інституті на другому чи третьому році я зрозумів, що мама мене трохи підманула”
Але попри отриману професію медика – небо він не зрадив.
Лев Ярославович особисто пілотує авіатранспорт транспорту. Має персональний авіапарк, техніку яку він купував за ціною мотоциклів, в часи розвалу радянського союзу, коли все розпродувалося за копійки на металобрухт. Заснував Дрогобицький регіональний авіаспортивний клуб «Сокіл».
І навіть брав участь у Першій полярній експедиції «Україна-Північний полюс-2000»
Це було перше десантування української команди в Арктиці і перший жовто-блакитний прапор Незалежної України, який був 15 квітня 2000 року встановлений на Північному Полюсі.
“У мене була мрія підкорити Північний полюс, висадитися на ньому і встановити там український прапор” – відповідає Лев Ярославович на запитання чому йому настільки спокійно не жилося, що потягнуло аж на край Землі.
Шлях до втілення цієї мрії був тернистим. Кілька разів терміни експедиції переносилися.
І навіть здавалося, що все зірвалося.
“Якось ввечері приходжу додому, мама каже – виступав твій знайомий Грибанов (Володимир Михайлович Грибанов – керівник авіаспортивного клубу на аеродромі “Чайка”, він займався підготовкою експедиції) і сказав, що вже сформовані списки членів експедиції на Північний Полюс. А в мене якось аж сльози появилися – як сформовані списки? Обіцяли, що мене візьмуть, а тут мене не бере ніхто. Я дзвоню до Грибанова, і питаю – що правда ви виступали по телебаченню і сказали, що сформовані та затверджені списки? Він каже – так. А я кажу – а я? А ви теж, каже. А потім до мене дзвонить Іван Григорович Білас (український юрист, історик, політичний діяч, доктор історичних та юридичних наук, депутат Верховної Ради другого та третього скликань, керівник десантування експедиції) і каже – як ви могли подумати таке, що ми без вас полетимо на Північний Полюс?!”
Лев Ярославович Грицак був незмінною частиною команди підкорювачів Північного полюса.
Далі була підготовка. Пошук інвесторів – жодної копійки з держбюджету на цю затію не було витрачено. Для цієї визначної в історії України події підтягнулися національні виробники – чернівецькою фірмою було розроблено та пошито одяг для екстремальних умов низьких температур. Черевики на хутрі виготовила також Чернівецька виробничо-торговельна фірма. Меценати проспонсорували всі необхідні витрати.
Можна сказати, що ця історична висадка у крайній полярній точці була забезпечена повністю ресурсами України.
Далі – тренування на спеціальній базі на аеродромі “Чайка” під Києвом.
Учасники десантної групи здійснювали парашутні стрибки з літаків Ан-2 та Іл-76МД в різних погодних умовах, зокрема і при суцільній хмарності та відсутності видимості до висоти 250—300 метрів над землею. При цьому довелося частково змінювати конструкцію парашутів «Навігатор» та проводити випробувальні стрибки з метою максимального забезпечення безпеки парашутистів при десантуванні на дрейфуючу крижину Північного полюса. Кожний з учасників в середньому зробив багато десятків тренувальних парашутних стрибків. Усього командою за період підготовки було здійснено більше тисячі парашутних стрибків на аеродромі «Чайка».
Для Лева Ярославовича це були перші в житті стрибки з парашутом.
“Коли я навчався в аероспортклубі, мені інструктор каже, ви знаєте, що пілоту положено раз в рік стрибати з парашутом? І вже рік підходить, треба нам стрибати з парашутом. Я йому:
– А ви стрибаєте?
– Ні, я не стрибаю.
– А чого?
– Та я думаю, що я прийшов сюди літати, а не стрибати”
8 квітня 2000 р. з десантною групою експедиції зустрівся Прем’єр-міністр України. Учасники експедиції отримали благословення у Київському Володимирському соборі.
А 9 квітня 2000 року екіпаж проводжали всією країною по червоній доріжці в головному аеропорту столиці “Бориспіль” До визначеної точки були зроблені дві вимушені зупинки – закінчилося пальне, учасники шукали ресурси заправити багатотонні літаки. Лише на один літак потрібно було 90 тон палива!
Коли долетіли в Хатангу, це у Заполяр’ї, знову постало питання дозаправлення.
“В Хатанзі начальник аеродрому виявився українець. Там, в Заполяр’ї, взагалі багато українців, чи не 80 %. Місцевих ми бачили тільки коли вони нас пригощали рибною солониною. Ми їм ковбасу – вони нам рибу. Ми з ним говорили, що ми залишимо Ан-28 в запоруку за те, що він нас заправлять паливом. Гарно з ним говорили, довго, так і вмовили, що він нас заправив і ми полетіли на Північний Полюс. Двома літаками. Навіть тим, що був в запоруці за паливо”
Українець українця скрізь зрозуміє і підтримає. Так стало можливим приземлення українського АНу на крайній півночі.
До складу десантної групи були включені досвідчені парашутисти України. Зокрема і такі, як абсолютний чемпіон світу, президент Федерації парашутного спорту України Тьорло І. А., рекордсменка світу Яковлєва Л. М., срібний призер чемпіонату світу Покатілов В. В. В десантній групі були також представники ВПС і Військово — Морських Сил ЗС України, Міністерства внутрішніх справ України та Антитерористичного центру «Альфа» Служби безпеки України.
Начальником експедиції затверджено Івана Григоровича Біласа, а заступником начальника експедиції — Георгія Манолійовича Манчуленка.
Командиром Ан-28 призначено пілота першого класу Володимира Михайловича Грибанова, а командиром літака Іл-76МД полковника Костянтина Шушаріна.
14 квітня 2000 р. о 22.00 за місцевим часом екіпаж літака Ан-28 вилетів за маршрутом Хатанга — острів Середній — льодовий аеродром – Північний полюс.
Висадка була суворою, бо ж аеродром знаходився на дрейфуючій крижині в нульовій точці Північного полюса.
Учасники експедиції десантувалися. Це було дуже небезпечно – можна було потрапити в ущелину, або на тороси (нагромаджені уламки льоду), або зовсім у крижану воду.
“У нульовій точці Північного полюса треба було скидати нас. А цікаво, що всі літаки, які пролітають північний полюс мусять бути обладнані такими старими приладами для визначення місця положення. Бо сучасні GPS в нульовій точці не працюють. Хоча літак був обладнаний двома GPS, але при підльоті вони перестали працювати, і було дуже важко зорієнтуватися”
Перед десантуванням Іл-76 зробив прохід над кригою на висоті 200 м з розгерметизацією десантного відсіку, щоб парашутисти на своїх висотомірах виставили точну висоту за приладами літака та активували страхові прилади.
Десантування почалося за другим заходом (при першому заході відхилення від «точки» склало близько 1,5 км і початок відділення парашутистів від борта був вчасно зупинений) та здійснювалося у складних метеорологічних умовах при повній магнітній аномалії (навігаційні прилади були дезорієнтовані) за візуально — звуковим наведенням по рації з дрейфуючої крижини при температурі за бортом -50°C, швидкості вітру на крижині 8 — 10 м/с та температурі -35°C. Ан-28 вже був на полюсі, а його командир Грибанов В. М. заводив Іл-76МД на «точку».
“А тут ще пропав радіозв’язок з тими, хто висадився на Північному Полюсі на АН-28 і чекав приймання парашутистів. Рація вийшла з ладу. Витягнули на лід резервну рацію з літака АН-28. Командир Іл-76МД заходить на точку висадки і по звуку з крижини йому давали команду – випускай. Стрибали з висоти 2500 метрів, далі вже чорне полотно йшло. Всі успішно висадилися”
Першими покинули борт на ешелоні 1500 м начальник експедиції Білас І. Г. та заступник начальника експедиції Манчуленко Г. М., слідом за ними — половина десантної групи. Друга половина з кількома тандемниками (до парашутиста прикріплений пасажир) десантувалася на ешелоні 2500 м. Саме наявність тандемників вимагає більшої висоти для десантування. Швидкість літака під час десантування складала близько 350 км/год.
Після відділення від літака парашутисти потрапили в суцільну білизну, коли все зливається в один колір, в якій не було видно місця приледнення, а перед захисними окулярами спостерігалося світлове мерехтіння. Тільки відкривши парашути і сповільнивши швидкість зниження, можна було побачити сигнальні знаки і потрібний майданчик. А мерехтіння, як згодом пояснили, створювалося заломленням світла мікрокристаликами льоду, якими насичене повітря.
“Ми стрибали в молоко, практично не видно було горизонту. Сонце стояло, а в повітрі були льодові кристалики, які робили розмитість. Повітря зливалось з горизонтом, втрачало чіткість. Ми стрибали і не бачили куди. Пролетіли десь кілометр, тільки як хмари скінчилися, відкрився простір такий безхмарний і ми почали орієнтуватися куди приземлятися. Один з учасників експедиції грохнувся на всій швидкості на лід. Так сталося, що у нього запотіло скло в окулярах і поверхня льоду злилася з атмосферою.”
Парашутисти стрибали з парашутами типу «летюче крило», які дають змогу швидко маневрувати при заході на «точку»
Стрибок в невідомість – так можна схарактеризувати все, чим займається і займався у житті Лев Ярославович.
Для цього потрібна сміливість.
Так сміливо він очолив санаторій Карпати у Трускавці, коли той був у стадії повільного будівництва.
Замість сучасного красеня-курорту Лева Грицака у Трускавці зустріла довгобудова. А враховуючи часи перебудови, коли не було чим будуватися і за що – перспектива у санаторію була стати недобудовою. Але пан Лев взявся до справи – їздив країною, “вибивав” будматеріали, меблі, оздоблення.
“Мені казали, для чого ти зараз домовляєшся про килими, холодильники, постільне – тобі будуватися ще роки зо два. Але коли будівництво закінчилось, ми відкрили склади і укомплектували кімнати, а наші колеги, у яких будівництво завершилось разом з нами, ще довго не могли відчинитися для відвідувачів – в голі стіни людей не запросиш”
“Я – будівельник” – зараз говорить про себе Лев Грицак. І це не дивно, хист до цієї професії у нього від діда, професійного будівничого, одного з найкращих у професії.
Зробивши із “Карпат” взірцевий курорт, знаваний в Україні і далеко за її межами, Леву Ярославовичу трускавчани довірили на два терміни керівництво містом. Але життя рухається вперед, а разом і ним ті, хто його рухають.
Зараз Лев Ярославович розвиває новий напрям – еколандшафтний парк відпочинкового комплексу “Козацька слобода “Раковець”
Одного разу він привіз дружину за 30 км від Трускавця на необроблені землі, затоплені болота і сказав – тут буде кращий еколандшафтний парк в Україні.
Дружина, пані Мирослава, спочатку не повірила, але разом із чоловіком стала до справи побудови нового курорту з нуля. Зараз еколандшафтний парк “Козацька Слобода “Раковець”, що у селі Воля Якубова, славиться всією Україною. Там власні зариблені ставки, тренажер для водних лиж, стрільбища, дороги для паралельних автомобільних перегонів, мотузкові парки, саунарій, зоопарк, вольєри із дикими звірами.
А ще там є дендропарк, в якому вирощуються цілющі лікарські рослини, екстракти з яких потім використовують для лікувальних процедур у готельно-курортному комплексі “Карпати”.
“Ми там зробили лавандову гору. Робимо екстракт лаванди, і сувеніри різні будемо робити. Косметику будемо робити свою на основі лаванди, календули та інших рослин. Вирощуємо тютюн. Сьогодні отримали посилку із машинками для закрутки сигарет. Будемо робити свої крафтові сигарети. Вже запущена в роботу власна пивоварня”
Налагоджується випуск унікального продукту курорту – ропи.
“Бачте, рік стоїть закрита, і нічого їй не робиться” – з гордістю демонструє ропу, власний продукт, Лев Ярославович.
У сусіднього курорту, Моршину, є Перше, Четверте, та Шосте джерело ропи, а у Трускавці є теж декілька власних. Найвідоміше з них родовище “Воротище”, ропу з якого у “Карпатах” використовують для мінеральних ванн.
В перспективі Лев Ярославович планує розширювати басейн у ГКК “Карпати” до розмірів великого гідропарку, гідрокомплексу, в якому буде унікальна гідромасажна мінеральна ванна із трускавецькою ропою.
Також ця ропа зараз реалізується для покупців, але через війну широкої реклами продукту не робиться.
Професія лікаря вбачає допомогу людям, про це і є глобально клятва Гіппократа, про допомогу людям за будь-яких умов.
Після початку повномасштабного вторгнення Трускавець взяв на себе неймовірне навантаження з розміщення біженців. Місто прийняло їх у кількості у шість разів, перевищуючій населення та можливості для розселення в закладах відпочинку.
“Карпати” були в авангарді руху порятунку. Почав свою активну діяльність “Фонд родини Грицаків”
Черги із переселенців за їжею та предметами першої необхідності стояли кілометрові.
Від родини Грицаків через день виїжджали машини до центрального гуманітарного штабу у Львові, де вони завдяки старанням азербайджанської громади Львівщини наповнювалися всім необхідним і привозили це у Трускавець.
Задіюючи власні довоєнні зв’язки Лев Ярославович зміг організувати приїзд чотирьох фур з гуманітаркою із закордону.
Також надається пряма допомога військовим – частини забезпечуються харчуванням, предметами гігієни, закуповується техніка. Передані чотири автомобілі, зараз готується п’ятий.
“Без конкретики поки, – просить Лев Ярославович, – це закрита інформація, кому і куди. Після перемоги розповімо”
Також важливою у наші часи не лише фізична реабілітація населення, що постраждало від війни, а й ментальна. Відпочивальників “Карпат” радують благодійні виступи артистів у власній концертній залі комплексу і у “Козацькій Слободі “Раковець”, спортивні турніри, що проводяться тут, і навіть міжнародні мистецькі події.
У грудні 2023 року у кіноконцертному комплексі ГКК “Карпати” відбулася церемонія нагородження та гала-концерт VI Міжнародного Конкурсу вокалістів азербайджано-української дружби. Виступали кращі голоси України, дарували людям справжнє свято високого мистецтва. А ще збирали кошти для виробництва маскувальних сіток, які плетуться у Трускавці і захищають наших хлопців і дівчат на передовій.
На час проведення конкурсу Лев Ярославович гостинно запросив до теплого дому “Карпат” організаторів – Азербайджанський культурний центр, який очолює Народний артист України Гурбаналі Аббасов та партнерів конкурсу Голову Об’єднаного конгресу азербайджанців у Львівській області Тимура Мамедова, представників Конгресу азербайджанців Дніпропетровській області. На гала-концерті був присутній Голова Ради азербайджанців України Ельшад Ібрагімов.
Всі були в захваті від теплого приймання, так само як і азербайджанці, які до війни приїжджали відпочивати сюди.
“Вони подекуди складали третину всіх відпочивальників, – з гордістю каже Лев Грицак про азербайджанських гостей, – мріємо про перемогу і про те, що Азербайджан знову приїжджатиме до нас на відпочинок”
Коли у затишному холі відпочивальники в розмові за філіжанкою кави радіють ефективному та вдалому відпочинку, вони кажуть – “Дякуємо, Леву Ярославовичу за такий комфорт”
Бо їдуть вони не просто до курортного комплексу, а вони знають до кого їдуть, вони приїжджають в гості особисто до Лева Грицака.
Бо “Карпати” – це і ім’я і душа Лева Ярославовича Грицака.
Готельно-курортний комплекс “Карпати”
Готельно-курортний комплекс “Карпати”
Еколандшафтний парк “Козацька Слобода “Раковець”
Еколандшафтний парк “Козацька Слобода “Раковець”
Експедиція “Україна-Північний полюс”
Експедиція “Україна-Північний полюс”
Експедиція “Україна-Північний полюс”
