У переддень першого вікенду листопада до Києва припливли пірати-романтики. Але не варто їх лякатися – це культурні пірати із культурною місією: показати у столиці України балет “Корсар”.
Бійки піратів на мечах, кораблекрушіння, отруєні квіти, романтична лав-сторі, повстання, пограбування, полонянки-втікачі, ошатні покої Сеїд-Паші, викрадення нареченої, фантастичні танці східних німф – і це лише мала частина з того, що очікує глядача Національної опери на цій виставі.
Це унікальна вистава – тільки офіційно вона має чотирьох авторів-композиторів Адольфа Адана, Лео Деліба, Рікардо Дріго, Цезаря Пуні, хоча у афіші вказаний лише один – Адольф Адан. Чому так сталося? Відпрем’єрився балет у 1856 році у Парижі із музичним матеріалом Адольфа Адана. І мав настільки гучний успіх, що квитки на прем’єру були розібрані за півтора місяці. Творча доля вистави була вдалою – її ставили на багатьох сценах світу. Але за балетною традицією 19 сторіччя у виставу дозволялося вписувати дивертисменти – вставні номери у яких танцівники-солісти можуть показати власну вправність та майстерність. Це були уривки із вистав інших авторів. Таке собі концертне вар’єте серед сюжетної дії. Тому що, згідно тієї ж балетної філософії 19 сторіччя, головним у балеті був не сюжет, не музика, не хореографія, а саме танцівниця-прима. Власне і саму виставу показували лише з однією метою – явити світу приму із найкращої сторони.
У Маріїнському театрі пішли ще далі. Там з моменту постановки і по нинішній час авторство “Корсара” на афішах приписане Людвігу Мінкусу. У Маріїнці “Корсар” ставив Маріус Петіпа, у якого була власна “фішка” доповнювати балети варіаціями – невеликими вставними технічними танцями. Мінкус у той час працював у Петербурзі Першим композитором Імператорських театрів і повністю відповідав за метріал, який ставив Петіпа. Для прими “Корсара”, якою була, за дивним збігом обставин, дружина Петіпа Марія Суровщикова, придворний композитор розстарався на славу – усі варіації створював особисто. Тому і головну роль у створенні музичного матеріалу балету привласнив собі. Як ми знаємо росіянці завжди беруть чуже без дозволу. Отож, традиції кумівства і крадійства у русні незмінні віками.
У Києві “Корсар” йде у постановці Віктора Яременка, за партитурою Адольфа Адана з фрагментами музики Лео Деліба. Це вже третя постановка цієї історії на київській сцені. Перша була здійснена це у 1927 році росіянами і у головних ролях на прем’єрі були теж окупанти. Вже потім, набагато пізніше, українським танцівникам дозволили виходити у сольних партіях цього балету. Це показово змальовує ставлення до українців зі сторони окупанта за часів СССР і доводить, що право на самовираження у Радянській Імперії мали лише завойовники, українцям призначалися другорядні ролі і червоне світло навіть на сценах рідної землі.
Сьогодні у головних партіях “Корсара” на сцені Національної опери України нас радують молоді артисти: Ілона Кравченко (Медора), Анна Єлісєєва (Гюльнара), Володимир Кутузов (Ланкедем) Денис Турчак (Бірбанто).
Особливе захоплення публіки викликали Микита Сухоруков (Конрад, корсар) та Даніїл Сілкін (Раб Алі). Їх виконання було сповненне експресії, харизми і технічної досконалості. Стрибки високі та пролітні, а кабріолі та гранд-жете викликали оплески у публіки.
Тож не дивно, що на фінальних поклонах найбільші овації у публіки зірвали саме ці два виконавці. І взагалі чоловічий склад балетної групи з технічної точки зору вигідно виділяється на фоні жіночого.
За диригентським пультом вів виставу Герман Макаренко. Попри ажіотаж при народженні цього балету, тепер він не частий гість у театральних репертуарах світу. В Україні він йде на сценах Дніпровської та Львівської опер. У Львові, до речі, змінили кінцівку сюжету і закінчили хепі-ендом: корабель не затонув і всі врятувалися.
У Національній опері сюжет трактували більш канонічно, але …. у самому кінці вистави є раптовий поворот, що змінює сприйняття історії. Який?
Шукайте у репертуарі Національної Опери “Корсар” і приходьте подивитися.
Автор: Наталія Кудряшова
